Стаття 22 Закону України "Про охорону дитинства" визначає право дитини на свободу думки, власної віри та совісті. Це право означає, що дитина має право вільно висловлювати свої думки, відчуття та переконання, вільно обирати свою релігійну приналежність та відмовлятися від участі в релігійних обрядах.
Це конституційне право дитини на вільну свободу думки, власної віри та совісті гарантується статтею 35 Конституції України.
Деякі приклади діяльності, які можуть бути зазначені у статті 22 Закону "Про охорону дитинства", включають участь у релігійних обрядах за власним бажанням дитини, вільне висловлювання своїх думок та переконань у школі чи громадському просторі, а також можливість відмовитися від участі у релігійних обрядах, які не відповідають її віруванням.
Важливість реалізації цього права для неповнолітньої особи полягає в тому, що це дозволяє їй розвивати власну особистість, вільно виражати свої думки та переконання, а також відчувати себе повністю вільною та самостійною особою. Це також сприяє формуванню самосвідомості, самоповаги та відповідальності перед суспільством.